01
/
У 1933 році Вертинський відвідав із гастролями Ліван. Свій живописний опис Бейрута артист залишив у спогадах
Гортайте донизу,
щоб дізнатись цікаве
Олександр Вертинський — український актор та співак, легенда естради початку ХХ століття. Відомий завдяки ролям у німому кіно та сценічному образу П’єро.
Вертинський мав неповторний стиль та унікальне акторське обдарування. Образ страждальця П’єро породив незліченну кількість наслідувачів і пародистів, але жодному з них не вдалося наблизитися до майстерності Олександра Вертинського.
У своїх найвідоміших романсах “Я сьогодні сміюся над собою”, “Панахида кришталева”, “Жовтий ангел”, “Ваші пальці пахнуть ладаном” він співав про те, що найбільше турбувало людей: життя, нерозділене кохання, смерть, духовні пошуки.
На жаль, творчість Вертинського з приходом більшовицької окупаційної влади на початку ХХ століття опинилася під прицілом цензорів. Тож артистові під приводом гастрольного турне довелося виїхати.
Так Олександр Вертинський побував у різних куточках світу: гастролював у Польщі, Угорщині, Румунії, Австрії, Туреччині, Єгипті, Лівії, Палестині, інших країнах.
Свій живописний опис Бейрута артист залишив у спогадах:
“Був незвичайний вечір (у Бейруті), захід сонця такий великий і урочистий, як якесь Божественне свято. Таких барв, такої пишноти я ніколи не бачив. Можливо, що лише перші люди – Адами, Каїни й Авелі – бачили такі заходи сонця в дні первозданності. Я не міг відірватися від цієї краси, приголомшений розмахом цього пензля і сміливістю цих барв” (“Дорогою довгою…” О. Вертинський)
До 130-річчя митця 21 березня 2019 року Олександру Вертинському було встановлено пам’ятник на Андріївському узвозі в Києві. Адже Вертинський — видатний киянин та, без сумнівів, українець. Так, більшу частину свого життя артист співав російською, але зберігся унікальний лист Вертинського до дружини, у якому митець зрікається Москви і називає Україну рідною матір’ю.
У вересні 1954 року під час однієї з гастрольних поїздок до Києва, Олександр Миколайович писав своїй молодій дружині:
“…Як би я хотів жити та померти тут. Тільки тут! Як шкода, що людина навіть не може вибрати собі куточок на землі! Що мені Москва? Я її не люблю!
Я всією душею прив’язаний до цього каміння, по якому я крокував у юності, стираючи підошви, до цих сторічних каштанів, які стоять і стояли тоді, і стоятимуть після моєї смерті…
Шкода, що я співаю російською і взагалі зросійщений. Мені треба було бути українським співаком і співати українською! Україна — рідна мати… Іноді мені здається, що я роблю злочин тим, що співаю не для неї і не її мовою…”
Ми використовуємо файли cookie, щоб забезпечити вам найкращий досвід роботи на нашому веб-сайті. Натискаючи "Погоджуюся", Ви погоджуєтеся з нашою політикою використання файлів cookie.